Євген Петрович подумав і продовжив свою думку:

— Старий цар мав єдиного сина і спадкоємця царства — хлопчика, такого самого маленького, як ти. Це був хороший хлопчик. Він ніколи не капризував, рано лягав спати, нічого не чіпав на столі і... і взагалі був розумником. Був у нього лиш один недолік — він курив...

Сергій напружено слухав та дивився батьку в очі, не блимаючи. Прокурор продовжував і думав: "А що далі?". Він довго, так би мовити, розмазував і жував і закінчив так:

— Від куріння царевич захворів на сухоти і помер, коли йому було 20 років. Хворобливий старий залишився без допомоги. Не було кому керувати державою і захищати палац. Прийшли вороги, вбили старого, зруйнували палац, і вже немає в саду ні черешні, ні пташок, ні дзвоників... Отакі справи, друже.

Такий кінець вважався смішним і наївним самому Євгену Петровичу, але Сергія вся казка дуже сильно вразила. Знову його очі стали сумними і трохи переляканими; хвилину він вдумливо дивився на темне вікно, здригнувся і сказав упавшим голосом:
