Усі, хто сидить на терасі, чистять для варення якусь банальну ягоду. Я відкланююся та хочу йти, але різнокольорові дівчата з вереском зривають мій капелюх і вимагають, щоб я залишився. Я сідаю. Мені подають тарілку з ягодами та шпильку. Починаю чистити.

Різнокольорові дівчата розмовляють про чоловіків. Такий-то хорошенький, такий-то гарний, але не привабливий, третій негарний, але цікавить, четвертий був би непоганий, якщо б його ніс не був схожий на наперсток і т.д.

— А ви, містере Ніколасе, — звертається до мене Варенькина мати, — негарний, але приваблюєте... У вашому обличчі щось є... Між іншим, — зітхає вона, — у чоловікові головне не краса, а розум.

Дівчата зітхають і опускають очі... Вони теж погоджуються, що у чоловікові головне не краса, а розум. Я косо поглядаю на себе у дзеркало, щоб переконатися, наскільки я привабливий. Бачу пелехату голову, пелехату бороду, вуса, волосся на щоках, волосся під очима —цілий гай, з котрого на манер каланчі визирає мій солідний ніс. Чудовий, нічого сказати!
