Перед приходом слідчого Іванко дрімав лежачи і бачив деякі видіння. Так, він бачив дивне, незрозуміле, неіснуюче місто з брилами мармуру, сточеними колонадами, з дахами, що виблискують на сонці, з чорною похмурою і безжалісною вежею Антонія, з палацом на західному пагорбі, що майже до стріх занурений  у тропічну зелень саду, з бронзовими, палаючими в заході сонця статуями над цією зеленню; він бачив римлян, закованих у броню, центурій, що йдуть попід стінами стародавнього міста.
У дрімоті перед Іваном являвся чоловік, що нерухомо сидів у кріслі, поголений, з засмиканим жовтим обличчям, чоловік у білій мантії з червоною підкладкою, що ненавсно дивився в пишний і чужий сад. Бачив Іван і безлісий жовтий пагорб із спорожнілими стовпами із перекладинами.
А те, що сталося на Патріарших ставках, поета Івана Бездомного більше не цікавило.
 — Скажіть, Іване Миколайовичу, а ви-то самі як далеко були від турнікета, коли Берліоз звалився під трамвай?
