Так, без сумнівів, це був головний. Він сів на табурет, а всі інші залишились стояти.
 — Лікар Стравінський, — представився сидячий Івану і поглянув на нього приязно.
— Ось, Олександре Миколайовичу, — неголосно сказав хтось з охайною борідкою і подав головному наскрізь списаний Іванів лист.
"Ціле діло зшили! " — подумав Іван. А головний звичними очима пробіг лист, пробурмотів: "Угу, угу.." і обмінявся з навколишніми кількома фразами на маловідомій мові.
"І по-латині, як Пилат, каже...", — сумно подумав Іван. Тут одне слово змусило його сполохатись і це було слово "шизофренія" — на жаль, уже вчора промовлене проклятим іноземцем на Патріарших Ставках, а сьогодні повторене тут професором Стравінським.
"І ти це знав!" — стривожено подумав Іван.
Головний, швидше за все, поставив собі за правило погоджуватись з усім і радіти усьому, що б не казало йому оточення, і виражав це словами "Чудово, чудово...".
