Вірочка не б'ється і не видряпує очі. Але ви не відчуваєте такої великодушності і продовжуєте бурчати. Коли туалет закінчений та шуба вже вдягнена, вас проводжають до самого виходу і завжди говорять вам услід:

— Тиран! Мучитель! Нелюд!

Ви виходите зі своєї квартири (Зубовський бульвар, 2, дім Фуфочкіна), сідаєте до візника і говорите голосом Солоніна, помирає в «Далилі»:

— У Лефортово, до Червоних казарм!

У московських візників є тепер простір, але ви не цінуєте такої великодушності і відчуваєте, що вам холодно... Логіка дружини, вчорашня штовханина на маскараді Великого театру, похмілля, пристрасне бажання завалитися спати, післясвяткова печія — все це змішується в суцільний каламбур і виробляє вас в муть...
Каламутить жахливо, а тут ще й візник плететься ледве-ледве, наче помирати їде...

У Лефортово живе дядечко вашої дружини, Семен Степанович. Це — найпрекрасніший чоловік. Він без пам'яті любить вас і вашу Вірочку, після своєї смерті залишить вам спадок, але... чорт з ним, з його любов'ю та спадком! На ваше нещастя, ви входите до нього в той же час, коли він занурений у таємниці політики.
