Маргарита відкинула шторку і влетіла у вікно.

— Я боюсь, — повторив хлопчик і затремтів.

— Не бійся, не бійся, мій маленький, — сказала Маргарита, намагаючись пом'якшити свій охриплий під вітром, злочинний голос, — це хлопчаки скло били.

— З рогатки? — спитав хлопчик, перестаючи тремтіти.

— З рогатки, з рогатки, — підтвердила Маргарита, а ти спи!

— Це Ситник, — сказав хлопчик, — у нього є рогатка.

— Ну, звісно, він!

Хлопчик подивився лукаво кудись в сторону і запитав:

— А ти де, тітко?

— А мене нема, — сказала Маргарита, — я тобі снюсь.

— Я так і думав, — сказав хлопчик.

— Ти лягай, — наказала Маргарита, — підклади руку під щоку, а я тобі буду снитись.

— Ну снись, снись, — погодився хлопчик і негайно ліг і руку поклав під щоку.

— Я тобі сказку розкажу, — заговорила Маргарита і поклала розпалену руку на стрижену голову, — була на світі одна пані. І у неї не було дітей, і щастя теж узагалі не було. І от вона спочатку багато плакала, а потім стала зла... — Маргарита замовкла, зняла руку — хлопчик спав.
