У темні вікна стукали великі дощові краплі. Це був один з тих огидних дощів, котрі зазвичай, почавшись, ідуть днями, тижнями, поки промоклий садівник, звикнувши, не занурюється в апатію. Було холодно, відчувалася різка, неприємна сирість.  Теща присяжного повіреного Квашина і його дружина, Надія Филипівна, одягнута у ватерпруфи і шалі, сиділи в їдальні за обіднім столом. На обличчі старої було написано, що вона, слава Богу, сита, одягнута, здорова, віддала єдину дочку за гарну людину, тепер спокійно може розкладати пасьянс; дочка її невелика, пухкенька білявка років двадцяти, з вузьким обличчям, поставивши лікті на стіл, читала книгу. Хоча, дивлячись по очах, вона більше була в своїх роздумах, ніж читала. Обидві сиділи мовчки. Долинав звук дощу, і з кухні чулося позіхання кухарки.
