Ніяковіючи у новому і великому суспільстві, Никанор Іванович, пом'явшись деякий час, узяв приклад з усіх і усівся на паркет по-турецьки, примостившись між якимсь рудим дебелим бороданем та іншим, блідим і сильно зарослим громадянином. Жоден із них не звернув уваги на щойно прибулого глядача.

Тут почувся м'який дзвін дзвіночка, світло в залі потухло, завіса розійшлася, і виявилася освітлена сцена з кріслом, столиком, на якому був золотий дзвіночок, і з глухим чорним оксамитовим задником.

З-за лаштунків тут вийшов артист у смокінгу, гладко поголений і зачесаний на проділ, молодий і з дуже приємними рисами обличчя. Публіка в залі оживилась, і всі повернулись до сцени. артист підійшов до будки і потер руки.

— Сидите? — спитав він м'яким баритоном і посміхнувся залі.

— Сидимо, сидимо, — хором відповіли йому із зали тенори і баси.
