— Навіщо йти додому? — запитав він у себе. — Ідея, але чи донесу я цей візок? Величезна, проклята. Творог та квіти до біса.
Він підняв візок, але в той момент згадав, що поки дійде додому, візок встигне намочитись 5 разів.
— Ну, загадка!  — посміхається він. — Попи, вода за шию потекла... Ех. Промок, п‘яний, перевізника немає... не вистачає лише, щоб чоловік вибіг на вулицю і відгамселив мене палицею. Але що ж робити?
Не можна залишатись тут до ранку, та і сукня зіпсується. Ось що... Я подзвоню ще раз і передам Дюняші речі, а сам піду додому.
Жирков  обережно подзвонив. Через хвилину за дверима було чути кроки і в замковій дірці промайнуло світло.

— Хто тут? — запитав  хриплий чоловічий голос з не російським акцентом.
«Попи, повинно бути чоловік, — розмірковував Жирков. — Потрібно збрехати що-небудь...»
