Коров‘єв хутко і непомітно підштовхнув до Майстра стілець, і той опустився на нього, а Маргарита кинулась на коліна, притислася збоку до хворого і так замовкла. У своєму хвилюванні вона не помітила, що її нагота якось зненацька закінчилася, на ній тепер був шовковий чорний плащ. Хворий опустив голову і почав дивитись у землю печальними хворими очима.

— Так, — заговорив після мовчання Воланд,— добряче його відлупцювали.— Він наказав Коров‘єву: — Дай-но, лицарю, цьому чоловікові чогось випити.

Маргарита умовляла Майстра тремтячим голосом:

— Випий, випий. Ти боїшся? Ні, ні, вір мені, що тобі допоможуть.

Хворий узяв стакан і випив те, що в ньому було, але рука його затремтіла, і спустошений стакан розбився біля його ніг.

— На щастя! На щастя! — зашепотів Коров‘єв Маргариті,— дивіться, він уже приходить до тями.
