Охоронець доторком відчиняє ворітця, виводить мандрівника за рукав і каже:

— Тут і кінець цвинтарю. Тепер іди все полем і полем, допоки НЕ упрешся в урядову дорогу. Тільки зараз тут межовий рів буде, не впади... А вийдеш на дорогу, візьми праворуч і так до самого млина...

— О-хо-хо-х-х...— зітхає мандрівник, помовчавши. — А я тепер так міркую, що мені нема чого на Мітрієвський млин іти... Якого дідька я туди піду? Я краще, пане, тут з тобою постою...

— Навіщо тобі зі мною стояти?

— А так... з тобою веселіше...

— Ото скажеш, знайшов собі веселуна! Мандрівник ти, а бачу, любиш жарти жартувати...

— Відомо, люблю! — каже перехожий, хрипко хихочучи. — Ой, ти, милий мій, любий! Бувай, довго тепер будеш згадувати мандрівника!

— Навіщо тебе згадувати?

— Та таке, обійшов я тебе спритно... Невже я мандрівник? Я зовсім не мандрівник.
