Але повернулась вона набагато раніше, перед обідом, коли стара вже сиділа у себе в спальні на скрині, і, дрімаючи, придумувала, що б такого посмажити на вечерю для свого зятя.

Донька, увійшовши в її кімнату бліда та засмучена, не сказала ані слова, не знімаючи капелюх, опустилась на ліжко і притулилась головою до подушки.

—Та що з тобою? — здивувалась стара. — Чому так швидко? Олексій Степанович де?
Надія Филипівна підняла голову і сухими, благаючими очима подивилась на матір.
—Він бреше нам, мамо! — промовила вона.
— Та що ти, Господь з тобою! — злякалась стара, і з її голови сповз чепчик. — Хто стане нам з тобою брехати? Змилуйся, Господи!
— Він бреше нам, мамо! — повторила донька, і підборіддя в неї задрижало.
— Звідки ти взяла? — гукнула стара, збліднувши.
— Наша квартира зачинена. Двірник говорить, що за ці 5 днів Олексій жодного разу додому не приходив. Він не вдома живе! Не вдома! Не вдома!
