Лопухова була дуже огрядна і висока дама, їй давно вже перевалило за сорок. Генерал, що мав пристрасть до великих осіб будь-якого віку, підозрював у цьому пристрасті та своїх офіцерів. Офіцери шанобливо посміхнулися. Бригадний, задоволений тим, що сказав щось дуже смішне й уїдливе, голосно зареготав, торкнувся фурманської спини та козирнув. Візок покотився далі...

«Усе, про що я тепер мрію і що мені тепер здається неможливим і неземним, по суті, дуже звичайне, — думав Рябович, дивлячись на хмари пилу, які втекли за генеральським візком. — Все це дуже звичайне і його всі переживають... Наприклад, цей генерал свого часу любив, тепер одружений, має дітей. Капітан Вахтер теж одружений і коханий, хоча у нього дуже негарна червона потилиця і немає талії ... Салманов грубий і занадто татарин, але у нього був роман, скінчився одруженням ... Я такий самий, як і всі, і переживу рано чи пізно те  саме, що й усі ...»
