— Для бюстгальтера, для спинки, одним словом, на весь гарнітур.

— Цієї ж хвилини.

Микола Тимофійович кладе перед Полінкою кілька сортів аграманту; та ліниво обирає і починає торгуватися.

— Змилуйтеся, рубль зовсім недорого! — переконує прикажчик, поблажливо посміхаючись. — Це аграмант французький, восьмигранний... Будьте ласкаві, ми маємо звичайний, ваговий... Той 45 копійок за аршин, це вже не та якість! Змилуйтеся!

— Мені ще потрібен склоярусний бік з аграмантними ґудзиками, — каже Полінка, нахиляючись над аграмантом, і чомусь зітхає. — А не знайдуться у вас під цей колір склоярусні підвіски?

— Є.

Полінка ще нижче нахиляється до прилавка і тихо питає:

— А навіщо це ви, Миколо Тимофійовичу, в четвер пішли від нас так рано?

— Хм!.. Дивно, що ви це помітили, — каже прикажчик з усмішкою, — ви так були захоплені паном студентом, що... дивно, як це ви помітили!
