Мовчання тривало кілька секунд. «Він вивчає мене», — подумала Маргарита і силою волі постаралась стримати тремтіння в ногах.

Нарешті Воланд заговорив, усміхнувшись, від чого його іскристе око ніби блиснуло:

— Вітаю вас, королево, і прошу мене вибачити за мій домашній наряд.

Голос Воланда був низький, що на деяких словах давав відтяжку в хрип.

Воланд узяв з ліжка довгу шпагу, нахилившись, порухав нею під
ліжком і сказав:

— Вилізай! Партія скасовується. Прибув гість.

— Аж ніяк, — тривожно свистів по-суфлерськи над вухом  Маргарити Коров'єв.

— Аж ніяк... — почала Маргарита.

— Мессіре.. — дихнув Коров‘їв вухо.

— У жодному разі, мессіре, — впоравшись із собою, тихіше, але чітко відповіла Маргарита й, усміхнувшись, додала: — Я благаю вас не переривати партії.  Думаю, що шахматні  журнали заплатили б немалі гроші, якби мали можливість її надрукувати.
