І вона затребувала, щоб він поклав у банк на її ім'я п'ять тисяч рублів. Мигуєв згадав це, зітхнув і ще раз із душевним каяттям дорікнув собі за миттєве захоплення, яке принесло йому таку силу-силенну клопотів та страждань.

Дійшовши до своєї дачі, Мигуєв сів на ґанок відпочити. Була рівно десята година, і з-за хмар виглядав шматочок місяця. На вулиці і біля дач не було ані душі: літні дачники вже лягали спати, а молоді гуляли у гаю. Шукаючи в обох кишенях сірники, щоб закурити, Мигуєв штовхнувся ліктем у щось м'яке; знічев'я він зиркнув під свій правий лікоть, і раптом його обличчя перекосило таким жахом, наче він побачив поряд змію. На ґанку, біля самих дверей, лежав якийсь вузол. Щось продовгувате було загорнуте у, судячи навпомацки, схоже на стьобану ковдрочку. Один кінець вузла був злегка відкритий, і колезький асесор, всунувши у нього руку, натрапив на щось тепле і вологе. Із жахом підскочив він на ноги і озирнувся, як злочинець, що збирається тікати від стражі.
