Пролунав млявий хворий голос:
– Ім’я?
– Моє? – квапливо відізвався заарештований, усім нутром виражаючи готовність відповідати толково, не викликати більше гніву.
Прокуратор сказав неголосно:
— Моє — мені відоме. Не прикидайся дурнішим, ніж ти є. Твоє.
– Ієшуа,– поспіхом відповів арештант.
– Прізвисько є?
– Ґа-Ноцрі.
– Звідкіля родом?
– З міста Гамали, – відповів арештант, головою показуючи, що там, десь далеко, направо від нього, на півночі, є місто Гамала.
– Якої ти крові?
– Я точно не знаю, – жваво відповів заарештований, – я не пам’ятаю своїх батьків. Мені казали, що мій батько був сирійцем...
– Де ти постійно проживаєш?
– В мене немає постійного житла, – соромливо відповів арештант, – я мандрую містами.
– Можна було висловитися коротше, одним словом — бродяга, – сказав прокуратор і спитав: – Рідні є?
– Немає нікого. Я самотній.
– Чи навчений грамоти?
