" Жалюгідне виправдання , для виманювання людські гроші кожного грудня , двадцять п'ятого числа ! — сказав Скрудж , защіпаючи своє чудове пальто до підборіддя .
— Але я сподіваюся ти матимеш цілий день .
Будь тут від самого ранку наступного дня " . Клерк пообіцяв , що буде , і Скрудж вийшов , вуркаючи .
Офіс закривався , коли сутеніло , і клерк з довгими кінцями білого покривала , що звисало нижче його талії ( він не міг похвалитися гарним пальтом ) , попрямував униз по Корнхіл , в кінці провулку хлопці , вдвадцяте , в честь Різдва , а тоді побіг додому на Камден так швидко , як міг , щоб зіграти бледанс - баф .
Скрудж сумно повечеряв у звичній сумній таверні ; і прочитавши всі газети , витратив решту вечора за своєю банківською книжкою , після чого пішов спати .
Він проживав у будинку , що колись належав його покійному партнеру .
Це були похмурі кімнати в підвальних приміщеннях двору , які займали так мало місця , що здавалося , ніби будинок будучи молодим втік від усіх , граючи в хованки , і так і не повернувся .
Зараз він був достатньо старим і похмурим , бо ніхто тут не жив , окрім Скруджа , інші кімнати завалися як офіси .
Подвір'я було темним , тому навіть Скрудж , який знав тут кожен камінь , намацував свій шлях додому .
