Є місто , де я опинилась випадково , бо ніколи навіть не мріяла там побувати .
Воно настільки відоме , що важко уявити себе на його вулицях .
Це Лондон .
Коли я вперше потрапила в Лондон , то була вражена самим цим фактом .
Я , двадцятирічна дівчина з української провінції , — у відрядженні в самому центрі Сіті , серед банкірів , серед світових фінансових потоків .
Таким же вражаючим , як і ця думка , в Лондоні для мене виявилося майже все .
Сусідство величезних сучасних хмарочосів зі старими церквами і будинками , біля яких так і відчуваєш вікову історію .
Вражає , що зранку метро наповнене людьми в ділових костюмах , в обід ці ж банкіри і фінансисти купують сендвічі і їдять прямо на сходах собору Святого Пола .
А ввечері в четвер ці ж офісні працівники збираються разом під стінами пабу ( ніколи всередині ) і п'ють увесь вечір .
Здавалося б , чому саме в четвер ?
Бо краще зіпсувати похміллям п'ятницю , ніж свій чесно зароблений вихідний .
Лондон — місто контрастів , але всюди почуваєшся добре : у величезних зелених парках , де люди просто гуляють , лежать на газонах або збираються пограти в футбол ; на величезних блошиних ринках , де кожен вдягнений , як хоче , смачно пахне їжею і можна знайти дуже цікаві речі з історією ; в метро , де відчуваєш гордість за себе , що на п'ятий день нарешті почав трошечки в ньому орієнтуватися .
І звичайно ж , в Лондоні захоплює дух музеїв , де можна побачити скелет динозавра , справжнього біфітера , картини Ван Гога або ж Розетський камінь .
У Лондоні є все .
Хочу повертатись сюди знову і знову .
