Я вже уявляю , як мені скажуть — що вона ото пише , видно ж , що ніколи не бувала не Кубі , ніколи толком не жила в Союзі і взагалі поняття зеленого не має .
Найбільший страх , коли ті , хто таки пройшли Карибську кризу 62-го ( або чиї батьки , діди / баби були там ) заявлять , що я все перебрехала .
Ой ні , найгірше , якщо це скажуть мої мама з татом !
А я мисткиня , я так бачу ...
Перечитала купу всього , передивилася , переговорила .
І я дивлюся трохи за горизонт , бо " наших " на Кубі було 42 тис . , досвід кожного — унікальний , а хочеться розказати принаймні про пару десятків .
Та й про кубинців , і про американців ...
Та , зрештою , це не стільки про Кубу , скільки про зростання , пошук ідентичності , історію моєї родини .
І щораз , коли я беруся її писати , я переконую себе , що маю право .
Я розповідала цю історію сотні раз по всьому світу .
Тепер час її записати .
