Я пам'ятаю , коли мені було десь 8 років , мене лікували від пневмонії ( загалом мої легені десь разів із три страждали від цієї хвороби ) .
Тоді була зима , а в нас приватний будинок зі старою системою отоплення — пічка .
Мене поклали на диван біля пічки на кухні .
Інколи іскри від дрів ( чи дров ? ) летіли мені на руки чи на спину .
Мені було погано .
Температура до 40 градусів .
Мама протирала мене горілкою .
Однієї ночі , від того , що мозок плавився , в мене почалися галюцинації .
Всі спали в інших кімнатах . А я раптом прокинулася .
З іншого кутка кухні до мене йшла надзвичайно красива жінка з довгим хвилястим каштановим волоссям , і я тоді подумала — вау ! це я . Не знаю , так думка виникла .
Воно стояла наді мною , і на ній лише була чорна атласна накидка і нічого ( як відьма з Майстра і Маргарити " ) .
Воно протягнула свою руку , яка була скелетом , і сказала : " Йдемо зі мною " .
Я не відчувала болю , мені було легко і не страшно .
Я почала протягувати їй руку , але іншою себе віддьорнула і відповіла : " Ні , я ще мамі потрібна " .
І жінка зникла .
Мама буквально одразу прокинулася , може , почула , що я з кимось розмовляю , і підійшла перевірити мою температуру .
Я їй сказала : " Мамо , до мене приходила смерть " .
І тоді подумала : " Ага , я їй відмовила у 8 років , вона прийде до мене в 16 " . І я в 16 років переживала її зустріти , потім у 18 . але я ніколи не відчувала тривоги чи страху , і в мене цей спогад не викликає жаху ( думаю , мама тоді добре перелякалася , але не пам'ятаю . що вона сказала ) .
В мене з темою смерті були особливі стосунки .
З дитинства за це думала і ніколи не боялася і не боюся .
але це не означає , що я не хочу чи не люблю жити і що смерть мене не шокує .
