Я пам'ятаю , мені було десь 8 років мене лікували від пневмонії ( загалом мої легені десь страждали від цієї хвороби ) .
Тоді була зима , а в нас — приватний будинок зі старою системою отоплення ( пічка ) .
Мене поклали на диван біля пічки на кухні .
Інколи іскри від дров ( чи дров ? ) летіли мені на руки чи на спину .
Мені було погано .
Температура до 40 градусів .
Мама протирала мене горілкою .
Однієї ночі від того , що мозок плавився , в мене почалися галюцинації .
Усі спали в інших кімнатах , а я раптом прокинулася .
З іншого кутка кухні до мене йшла надзвичайно красива жінка з довгим хвилястим каштановим волоссям , і я тоді подумала : “ Вау , це я ! ” Не знаю , така думка виникла .
Вона стояла наді мною , і на ній лише була чорна атласна накидка і нічого ( як відьма з “ Майстра і Маргарити ” ) .
Вона простягнула свою руку , яка була скелетом , і сказала : " Ходімо зі мною " .
Я не відчувала болю , мені було легко і не страшно .
Я почала протягувати їй руку , але іншою себе віддьорнула і відповіла : " Ні , я ще мамі потрібна " .
І жінка зникла .
Мама буквально одразу прокинулася , може , почула , що я з кимось розмовляю , і підійшла перевірити мою температуру .
Я їй сказала : " Мамо , до мене приходила смерть " .
І тоді подумала : " Ага , я їй відмовила у 8 років — вона прийде до мене в 16 " . І я в 16 років переживала її зустріти , потім — у 18 , але я ніколи не відчувала тривоги чи страху , і в мене цей спогад не викликає жаху ( думаю , мама тоді добре перелякалася , але не пам'ятаю , що вона сказала ) .
У мене з темою смерті були особливі стосунки .
З дитинства про це думала і ніколи не боялася і не боюся .
Але це не означає , що я не хочу чи не люблю жити і що смерть мене не шокує .
