— Це вже другий, — подумав.
Цього разу вже не налякався, бо цей другий труп лежав на спині і не виказував жодних ознак життя і руху.
Скшетуський просто додав ходу, щоб не закритилася голова.
Очерет ставав все густіший, що, з однієї сторони давало безпечний сховок, з іншого — значно утруднювало похід.
Пройшло ще пів години, ще година, він все ще йшов, але все більше і більше втомлювався.
Вода в деяких місцях була така мілка, що не доходила йому до гомілки, хоча місцями мусив заглиблюватися по пояс.
Вимучувало теж незмірно довге витягування ніг із болота.
Піт заливав чоло, і водночас озноб пробивав від голови до п'ят.
— Що це таке? — думав зі страхом в серці. — Невже я схибнувся?
Болото якесь мовчазне; а що як не розпізнаю місця серед болота і промину?
