Лена принесла стосик дисків із гуртожитського філологічного минулого, щоб я здала на переробку.
Піратська музика впродовж 2005—2007 у нас кочувала саме так.
Сиджу, перебираю, кожен диск підіймає у пам'яті хвилю студентських спогадів.
З українського я тоді слухала “Океан Ельзи”, лірику Пономарьова, Гадюкіних, “ВВ”, “ТНМК”, “Тартак”, “Бумбокс”, “Фактично Самі” і, звісно, Крихітку Цахес.
Кажу: “Крихітку не здаємо, я 14-го йду на концерт, понесу підписати!”
Пісні з цього альбому всі знають напам'ять.
“"В мене є мен, і він мене має право..." Ти уявляєш!” — згадую, як зачаровано цитував мені Сірьожа, маючи на увазі щось своє.
А я доповнювала: “Яка алітерація”.
У мене була таємна електронна скринька на першому курсі для особливих листів, які я загадково підписувала "Невиліковно вільна".
Зірки стали ближчими, вони їздять в метро і запитують нас у фейсбуці через роки, чи співати на концерті “Lumipallo”.
Таке питаєте.
