Він чекав близько двадцяти хвилин, а потім високий чоловік у довгому пальті з коміром, піднятим до вух, швидко перейшов дорогу з іншої сторони вулиці.
Він ішов прямо до того, хто очікував.
— Бобе, це ти? — він запитав із сумнівом.
— Це ти, Джиммі Веллс? — вигукнув чоловік у дверях.
— Боже мій! вигукнув новоприбулий, схопивши обидві руки іншого своїми.
— Це Боб, жодного сумніву.
Я був переконаний, що знайду тебе тут, якщо ти ще досі існуєш.
Так, так, так!
Двадцять років — довгий час.
Старі часи минули, Бобе; я б хотів, аби вони не закінчились, щоб ми могли ще раз повечеряти тут.
Як тобі жилося на Заході, старий?
