— Це вже другий, — подумав.
Цього разу вже не налякався, бо цей другий труп лежав на спині і не виказував жодних ознак життя і руху. Скшетуський просто додав ходу, щоб не крутилася голова. Очерет ставав все густіший - що, з однієї сторони, давало безпечний сховок, з іншого — значно утруднювало похід. Пройшло ще пів години, ще година, він усе ще йшов, але все більше і більше втомлювався. Вода в деяких місцях була така мілка, що вода не доходила йому до гомілки, хоча місцями він мусив заглиблюватись по пояс. Вимучувало теж незмірно довге витягування ніг з болота. Піт заливав чоло, і водночас озноб пробивав від голови до п'ят.
— Що це таке? — думав зі страхом в серці. — Невже я схибнувся? Болото якесь мовчазне; а що як не розпізнаю місця серед болота і промину?
