Мутон
– Тільки ви чуєте свої думки?
Солдат заховався за монолітом поламаної стіни, піднявши зброю вверх, щоб не було видно, що він там ховається, прислухаючись до кожного кроку, який дробив цеглу, як пісок. Його крок був важким і кожний крок його тільки дратував більше. У мене була лише одна спроба і вистрілити йому треба вище грудей, інакше весь удар прийдеться на броню, і тоді він просто розірве мене своїми кігтями.
Знаючи, що я досі тут, він почав ламати усе довкола, і в один момент він замахнувся, щоб розламати ту стіну, за якою я ховався, це був момент, якого я чекав, бо я знав, що він близько і не очікує моєї появи. Вистрибуючи назад до протилежної стіни, вистрілюю і попадаю .. в руку? Ні! в момент, коли він замахнувся, то притримав руку, закриваючи голову, і постріл тільки завдав йому важкої рани, але стимулятори, які вживлені в нього, блокують усі болючі відчуття, штовхаючи його руйнувати і вбивати, і він метнувся з великою швидкістю на мене, не даючи мені навіть шансу зробити другий постріл.
Я чув багато історій про цих горилоподібних зелених воїнів,які можуть лише одним ударом можуть пробити броню, яку навіть дробовик не пробиває. І такий один зараз летить просто на мене з піднятими руками, які замахнулися добити надоїдливого комара. З шаленим криком його руки, долітаючи до моєї голови, просто втратили той імпульс, що мали на початку, а тіло врізалося в стіну за крок до мене. І коли дійшов звук пострілу снайперської гвинтівки, я зрозумів: це не остання моя місія.

Він був останній за сьогодні. Наші радари просканували місцевість, щоб визначити аномальні хвилі, які видають прибульці, хоча я не до кінця розумію, як саме це працює, але відділ досліджень на базі робить чудову роботу, ці прилади ще не давали жодних збоїв.

— Вертаємось на базу! — крикнув командир. — поранених несем на Ренджер, решта зберіть трупи та технології прибульців. Швидко!

## База
Ми нарешті вдома. Це місце стало моїм домом, відтоді як мене забрали в новобранці з міста, яке розробили прибульці, хоча нам казали, що це було лише наслідком отруєння. Коли до мене підійшов майор Рено і змалював те, який виглядають прибульці, я йому повірив, тому що він виглядав так, наче він бачив їх не вперше, згадуючи кожну дрібницю. З того моменту пройшло 7 років. Ми досі воюємо з прибульцями і тримаємо усе в секреті, поки їхні технології надто потужні, щоб давати до них доступ іншим.
На базі є група вчених, яка була завербована ще на початку створення таємної організації X-COM, і вони зробили великий прорив у вивченні нових сплавів та плазмової зброї, що її використовують ворожі юніти. Частина з них уже використовується нашими підрозділами і показали себе дуже добре. Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими.

## Псі-сила
Зазвичай усі дослідження на базі засекречені, але дещо вдається дізнатись, усе ж таки ми перші, хто зустрічається лицем до лиця з ворогом, і тримаємо в руках те, що науковці беруться розібрати на деталі. На одній із місій снайпер стверджував, що він не міг довго прицілитись по мутону, який мене шукав, тому що чув наче шепіт і постійно оглядався, бо думав, що це Сектоїд, який підкрався позаду, але скільки він не дивився і не міняв локації, шепіт повторювався, це його дуже налякало. Але те, що ми побачили на наступній місії, лякало всіх членів підрозділу, бо ми всі чули ці звуки.
Як завжди ми прилетіли на Ренджері і висадились у безпечній зоні, яка показувала, що на території десяток мутонів і пару сектоїдів — схоже на групу тетору, щоб схилити країни прийняти з ними договір про "мир", який виглядав як капітуляція. Але коли ми побачили корабель, на якому вони прибули, який був розміром з квартал і висотою з п'ятиповерховий будинок, командир розпорядився діяти за новою тактикою: група 8-ми людей розділяється на 3 групи, 2 снайпери засідають на високій точці і прикривають інші групи по 3 людей, що заходять корабель із двох сторін. Корабель був достатньо великий, що в нього було два входи і цим ми і вирішили скористатись. Створивши шум з обох сторін, ми можемо легше стримувати їх усередині і їм важче буде ховатися, крім того діяв психологічний фактор того, якщо їх обійшли з двох сторін, складало враження, наче нас більше.
Коли ми зайняли зручну позицію біля дверей, а снайпери підійшли, щоб прикривати прохід, ми почали штурм водночас, щоб не дати ворогові реагувати і не дати сховатися, розстрілюючи з обох сторін. Все пройшло добре, тактичний хід виправдав себе, і ми зустрілись у центрі корабля біля єдиного входу, який вів на командний центр. Ми очікували побачити там командира-сектоїда і взяти його в полон. Лише пару днів тому у нас успішно пройшла всі тести капсула для утримання прибульців. Ми можемо дізнатися багато цінного від командира, чого не знають їхні рядові солдати.
Ми стояли всі біля дверей і вели зворотний відлік: 3 — 2 — 1 — штурм.
Потрібно діяти швидко, щоб не дати і найменшого шансу сфокусуватися на нас, розділитися по всій кімнаті і вести вогонь, але як тільки перший із нас забіг всередину, то зупинився прямо в проході і закляк, і це було не здивування чи шок, він просто зупинився, наче так і хотів. Його лице було спокійне, і він выпрямившись, дивився прямо, потім різко розвернувся і вистрілив у наступного, який прямував за ним. Третій повалив його на підлогу і вибив із рук зброю. Сержант позаду мене почав кричати, кинув гвинтівку та побіг із ножем уперед. Усередині стояв дивний туман, який не давав розгледіти нічого далі 2-х метрів. Складалося враження, що гравітація в цій кімнаті була сильніша, ніж зовні, але це лише було наше незвичне сприйняття того явища, що нас усіх тиснув неймовірної псі-сили новий прибулець, якого ми  потім назвемо Небесний. Високий, худощавий та закутаний у накидку, як монах, який рідко показує своє обличчя. Ми помітили дві пари рук, коли він їх піднімав, але, можливо, він має три пари.
Я помітив, що мені легше протидіяти цій силі, ніж моїм товаришам. І часу було небагато, до нас уже приближался мутони, які бачили нашу безпорадність і хотіли якомога швидше розірвати нас на шматки. Залишалось лише зібрати всю свою силу і піднятися на балкон, щоб зі зручної позиції знищити нашу головну перешкоду — Небесного. Я відчував, як сили покидають мене, але це був єдиний спосіб, який мені вдалося виконати успішно, проте коли я знаходився там, мене поранили пару плазмових вистрелів. Ми так і не змогли взяти його живим, але мені вдалося врятувати більшість бійців — це були єдині думки в голові, коли я лежав і втрачав свідомість від втрати крові.
