Лєна принесла стосик дисків із гуртожитського філологічного минулого, щоб я здала на переробку. Піратська музика у 2005-2007 у нас кочувала саме так. Сиджу, перебираю, кожен диск підіймає у пам'яті хвилю студентських спогадів. З українського я тоді слухала "Океан Ельзи", лірику Пономарьова, Гадюкіних, "ВВ", "ТНМК", "Тартака", "Бумбокс", "Фактично Самі", і, звісно, "Крихітку Цахес". Кажу: Крихітку не здаємо, я 14-го йду на концерт — понесу підписати! Пісні з цього альбому всі знають напам'ять.

"В мене є мен і він мене має право"... Ти уявляєш! — згадую, як зачаровано цитував мені Сірьожа, маючи на увазі щось своє. А я доповнювала: яка алітерація.

У мене була таємна електронна скринька на першому курсі для особливих листів, які я загадково підписувала "Невиліковно вільна".

Зірки стали ближчими, вони їздять у метро і запитують нас у фейсбуці через роки, чи співати на концерті lumipallo. Таке питаєте.
