Підходила до під'їзду, біля дверей високий підліток нишпорив у кишенях, шукав ключі. Я потягнулась у звичне місце сумки за своїми — немає. Хлопець облапав уже всі штани і довгу куртку, дістався навіть до її подолу через діряву кишеню і, напівзігнутий, заходився намацувати по колу під підкладкою. Тим часом я занурила руку в сумку під лоток з домашніми яйцями, торбинку із зеленню, слоїк сметани, блокноти; на дні копирсалася між кремами, гігієнічною помадою, дезінфектором, розчіскою-масажкою, перекочую пальцями олівці з ручками. Мовчазний момент під звуки нервового шпортання затягнувся, обоє намагалися швидше знайти. І тут я відчула металевий холодний дотик і подзенькування, швидко витягнула на світ божий в'язку ключів, підняла над собою, наче у форті Буаяр, і голосно переможно кажу:
— Знайшла!

Пропікую домофон, проходжу, притримуючи хлопцеві двері. Завіса.
