— Дивовижно, як багато у вас мух!
Ми говоримо "він", оскільки ні полові, ні власник, ні відвідувачі трактиру не знали, хто він, якого звання, звідки й навіщо приїхав у наше місто. Це був видний, достатньо похилого віку чоловік, гарно одягнутий й, скоріш за все, благодійний. За зовнішнім виглядом його можна було прийняти за аристократа. Ми звернули увагу, що він мав золотий годинник, шпильку з жемчужиною, а в його касторовому шляпі лежали перчатки з з модними защіпками, які раніше ми бачили у віцегубернатора. Обідаючи, він весь час намагався показати своє виховання: тримав виделку в лівій руці, витирався серветкою й морщився, коли в рамку падали мухи. Кожен знає, що там, де є мухи, посуд не може бути чистим: не говорячи вже про звичайних відвідувачів, навіть такі обличчя, як виправний, станичний і приїжджі поміщики, обідаючи в трактирі, ніколи не жаліються, якщо їм подають тарілку або рюмку, загаджену мухами; він же не почав їсти до тих пір, як посудомийник не помив тарілок у гарячій воді. Скоріш за все, форсував і намагався показати свою благородність більше, ніж є насправді.
