Кіт підвів очі до неба і голосно зітхнув, але нічого не сказав, вочевидь, пам'ятаючи вухо, накручене на балі.
– Зважаючи на те, – заговорив Воланд, усміхнувшись, – що можливість отримання вами хабаря від тієї дурепи Фріди зовсім, звісно, виключена, адже це було б несумісно з вашою королівською гідністю, я вже й не знаю, що робити. Залишається, мабуть, одне — забезпечитись ганчірками і заткнути ними всі щілини моєї спальні!
– Ви про що говорите, месире? – здивувалась Маргарита, вислухавши ці дійсно незрозумілі слова.
– Абсолютно з вами погоджуюсь, месире, – вмішався в розмову кіт, – саме ганчірками, – і роздратований кіт стукнув лапою по столу.
– Я про милосердя кажу, – пояснив свої слова Воланд, не відводячи від Маргарити вогняного ока. – Інколи зовсім несподівано і підступно воно проникає в найбільш вузькі щілини. От я і говорю про ганчірки.
