"П'ять чого, дорогенька? Скажи своїй Сьюді".
"Листків. На стеблі плюща. Коли останній впаде, я мушу йти також. Я знаю, це вже три дні. Чи лікар тобі не казав?"
"Ох, я ще не чула такої нісенітниці, — поскаржилася Сью, з значною зневагою. — Що мають старі листки плюща до твого одужання? А тобі ж подобалось це стебло дуже, ти неслухняна дівчинко. Чому, лікар сказав мені цього ранку, що твої шанси одужати — давай згадаю точно, що він сказав —він сказав, що шанси десять до одного! Чому, Це ж такі самі шанси, які ми мали в Нью-Йорку, коли ми каталися на вуличних машинах чи проходили повз новий будинок. Спробуй-но з'їсти трохи бульйону, і дозволь Сьюді вернутися до її малювання, щоб вона змогла його продати видавцю і купити портвейн для її хворої дитини і свинячі відбивні для себе жадібної.
