Після кількох поворотів він знову присів. Коли він відкинув голову назад на крісло, його погляд зупинився на дзвонику. Ним уже давно не користувались. Він висів у кімнаті і сповіщав про якесь своє призначення, забуте разом із покоями на верхньому поверсі будівлі. З величезним здивуванням і дивним, незрозумілим страхом він побачив, що дзвоник почав хитатись, коли він на нього подивився. Спочатку він хитався так м'яко, що ледь видав звук. Але згодом він почав звучати гучніше, як і кожен дзвоник у будинку. Це тривало, мабуть, пів хвилини чи хвилину, але здавалось, що пройшла ціла година. Дзвоники стихли так само, як і почали дзвеніти — одночасно. За ними послідував  брязкітливий звук, десь далеко у глибині... так ніби хтось тягнув важкі ланцюги через бочки в винному погребі. Скрудж тоді згадав, що привидів у будинках описують як таких, що тягають ланцюги. Двері погреба різко відчинились із гучним звуком, і тоді на нижніх поверхах він почув звук набагато гучніший. Звук піднімався по сходах, тоді попрямував до його дверей. "Це Хамбук!"— сказав Скрудж.
