Усі, в тому числі і смішний хлопець, що підстрибував, потягнулись до віконечка. У кожного фельдшер запитував ім'я та по батькові, літа, місце проживання, чи давно хворіє і таке інше. Із відповідей своєї матері Пашко дізнався, що звати його не Пашком, а Павлом Галактіоновим, що йому сім років, що він неграмотний і хворий від самого Великодня.
Незабаром після запису треба було ненадовго піднятись, через приймальню пройшов лікар у білому фартусі та підпоясаний рушником. Проходячи повз хлопця-стрибунця, він потиснув плечима і сказав співочим тенором:
— Але й дурень! Що ж, хіба не дурень? Я говорив тобі прийти в понеділок, а ти приходиш у п'ятницю. Як на мене, то хоч зовсім не ходи, але, дурню ти такий, нога пропаде!
Хлопець зробив таке жалісне обличчя, наче збирався просити милостиню, заблимав і сказав:
— Зробіть таку милість, Іване Миколайовичу!
