Вирішальним чинником негативних тенденцій глобальних змін клімату є збільшення концентрації вуглекислого газу в атмосфері. В останній час продовжуються дискусії на міждержавному рівні щодо контролю обсягів вуглецю в атмосфері, які є логічним продовженням Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. Важливим є підписання Паризької угоди, яка, на відміну від Кіотського протоколу, вимагає зменшення викидів діоксиду вуглецю або збільшення обсягів його депонування від усіх держав, незалежно від їхнього економічного рівня розвитку [2].
Важливим залишається питання доцільності сучасних методів господарювання у лісах при наявній екологічній ситуації. На перший план виходять екосистемні послуги, які можуть надавати лісові насадження. Депонування вуглецю згідно міжнародною класифікацією належить до екосистемних послуг із регулювання.
Мінімум останні 20 років проводяться дослідження запасів біомаси лісових насаджень як одного з найважливіших джерел депонування вуглецю. Ліси виступають резервуаром — пулом, де зберігається вуглець у зв’язаному стані. Термін депонування залежить не тільки від природних умов, де зростає деревостан, але й від компонента біомаси. Основні обсяги вуглецю зберігаються у живій частині біомаси — фітомасі, але значним резервуаром також виступає мортмаса, або деревний детрит.
Фітомаса та мортмаса лісів виступають не тільки як важливий резервуар депонованого вуглецю. Оцінювання вуглецю в мортмасі дубових насаджень дозволить уточнити обсяг резервуару в лісових екосистемах та зменшити невизначеності в оцінюванні вуглецевого циклу.
