Ранок був вельми насичений.  Після безсонної ночі в потязі, я закинув речі на нову хату і побіг шукати швабру для прибиральниці, яка мала прийти о десятій. Дорогою забіг взяти їжі в “Dominos”, прибіг акурат до прибуття майстра, який замінив замок у вхідних дверях. Поки не прийшла прибиральниця, підключив інет, поміняв віртуальні бакси та повернув частину боргу Пруднікової.  Об одинадцятій я вже підходив до нового офісу на Олімпійській. Стільки справ вдалося успішно зробити в проміжку з восьмої до одинадцятої!

Дорогою зустрів Ігоря.  З’ясувалося, що він працює в сусідній будівлі і може бачити наш офіс, коли спускається сходами. Офіс, до речі, в них новий, вони тільки сьогодні в нього переїхали.

Офіс являє собою open-space, кухня відокремлена прозорою стінкою так само, як і переговорні комори.  Столи стоять великі, їх можна регулювати за висотою аж до перетворення в стіл для стояння. Монітор особисто мені дали величезний, дюймів, може, 29.  У багатьох стоять кронштейни з двома моніторами.  Крісла дуже зручні. На кухні годують обідами та вечерями, причому не порційно, як було в Murano, а просто приносять багато їжі, і кожен накладає скільки хоче. Також безкоштовно можна брати багато всяких снеків, -- (шоколадки, nuts, печиво смачне, m&mds і таке інше) та напої (coca-cola, соки, смузі, боржомі, пиво модняве, сидр та багато всього іншого).

У понеділок я нарешті набрався духу і поговорив з Серьогою стосовно того, що я хочу звільнитися. Він, звичайно, вже був трошки підготовлений нашою розмовою в Чураско Барі (див. нижче), але він не чекав, що це стане так швидко.  Як мені здається, він засмутився і ходив таким весь тиждень. Гадаю, я змусив його замислитися, чи вірно він робить, що продовжує працювати тут вже п’ять років.

Тут мушу розповісти докладніше, чому саме я вирішив звільнятися. Над цим я думав вже, мабуть, рік ба й навіть і більше — відтоді, як закінчив училище та стало очевидно, що робота в мене доволі нудна.

Під час прогулянки ми спочатку каталися на машинці (це така сучасна форма самокату, як я розумію, по суті самокат з чотирма колесами), а потім пускали кораблі в калюжах.  Відносини з калюжами в нас просто чудові.  Всі перехожі та діти навколо завжди або заздрять, або шоковані, або водночас заздрять та шоковані. Бо в Улясі є чудові гумові чоботи та ще більш чудовий комбінезон Reima (з великої літери, бо час від часу Уляся звертається до нього як до живого), а також брезентові рукавички.  У такому одязі можна бовтатися в калюжах як завгодно, чим Уляся радо користується :).

Нарешті до нас у гості прийшов Вася з Оленою. Якщо не враховувати Вероніку з Сашею, які пили в нас час, але прийшли забрати стільницю; то це перші наші новосільні гості.  Подарували нам вишиту скатертину з серветками. Я знаю, що такі продаються в “Країні”, і то, напевно, недорого, але ж яка вона крутюща!

В принципі добре посиділи. Частували їх картоплею, сосисками та смачним салатом із сиром фета. А ми з Васею щось трохи перебрали: спочатку випили пляшку легкого французького вина (купив випадково, купившись на маркетинговий хід, "тільки всього французьке вино за 49 грн."), а потім ще 0.75 пляшку вермуту “Шабо”. Якщо врахувати, що за міцністю воно, як портвейн, то виходить багато.

В Олени вже великий-превеликий живіт. Вона каже, що й не знає, як доносить його аж до Нового року.  Ім’я, до речі, ще не вигадали. Купили дитячий возик та повним ходом роблять ремонт. А ще Вася відходив курси для молодих татусів :).

Прийшли вони десь о третій, а пішли о дев’ятій. Уляся пропустила свій денний сон, тож вона поснула, трохи не дочекавшись відправлення гостей, і проспала аж до ранку. А ми зі Світланкою подивились трошки "Кін-Дза-Дза" та теж поснули.

Забув ще написати, вранці до нас приходили з вентиляційної служби прочищали вентиляцію, бо щось не тягнуло.  Така мила молода пара, жіночка та чоловік, зовсім не схожі на те, як ми уявляли собі пічників. Кажуть, що витягнули з вентиляції рулон руберойду.  Отаке.
