Левій відскочив від столу, дико озираючись, і вигукнув:
— Хто це зробив?
— Не будь ревнивим, — скалячись відповів Пилат і потер руки, - я боюся, що у нього були шанувальники і окрім тебе.
— Хто це зробив? — пошепки повторив Левій.
Пилат відповів йому:
— Це зробив я.
Левій відкрив рота, дико подивився на прокуратора, а той сказав:
— Цього, звичайно, малувато зробленого, але все ж це зробив я. — І додав: — Ну, а тепер візмеш що-небудь?
Левій подумав, почав пом'якшуватися і, врешті-решт, відповів:
— Накажи дати мені шматочок чистого пергаменту.

Пройшла година. Левія не було в палаці. Тепер тишу світанку порушував лише тихий шум кроків вартових у саду. Місяць швидко вицвітав, на іншому краю неба було видно білувату плямку ранкової зірки. Ліхтарі давно згасли. На ложі лежав прокуратор. Підклавши руку під щоку, він спав і дихав беззвучно. Поряд з ним спав Банга.
