Роздуми над вишитим рушником ( споконвічним атрибутом української жінки ) задокументовані у відеоперформансі мисткині .
Щоправда , нитки , з якими працює Прошковська , — невидимі .
Що відсилає нас до невидимої жіночої праці загалом .
Також на виставці представлено аудіоробота з фрагментами українських жіночих співів в обробці сучасної композиторки та інсталяції з каміння та саману .
То як порушити це коло невидимості ?
