Дурнуватий швейцар , почувши з веранди охання , розбитий посуд та жіночі крики .
— Ну , і що тобі зробити за це ? — спитав пірат .
Шкіра на обличчі швейцара стала багряною , очі потемніли .
Йому примарилось , що чорне волосся , тепер причесане по лінію , було наче в вогні .
Зникли пластрон із фраком , і за паском з'явилась ручка пістолета .
Швейцар уявив себе повішеним на шибениці .
На власні очі він побачив свій власний язик з рота та неживу голову , що впала на плече , та навіть почув шум вітру за бортом .
Коліна швейцара затремтіли .
Та тут пірат пожалів його та пом'якшив свій погляд .
— Дивись , Ніколасе !
Це востаннє , нам такі швейцари зовсім не треба .
Краще вже церкву сторожи — і проказавши це , командир наказав лаконічно : — Пантелеймона з буфету .
Мусора .
Протокол .
Машину .
В психіатрію .
— Та додав : — Свисти !
