Дуже круто , коли в тебе є люди , яким ти можеш зателефонувати і сказати — завтра в мене !
І ви й справді збираєтесь .
Замовляєте три великі піци — бо ж голодні капець з дороги , ще до того скупляєте пів " сільпошки " фруктів , сиру , морепродуктів .
А ввечері йдете на прогулянку старим містом .
Мало людей .
свіжа прохолода .
Стара бруківка місцями нагадує місто Лева .
Але ні — ми у Кам'янці - Подільському .
Так - так , це там , де замок , я теж усе життя асоціювала його лише з цією спорудою .
Але коли гуляєш з місцевими , які звичайно й поводять тебе і хащами і районами , куди ніколи тебе не заведе гід , то проникаєшся цими людьми , архітектурою міста і справді розумієш , у чому сенс такої кам'яної назви .
Старе місто стоїть на великому кам'яному острові , який навколо омиває Стрій .
Місцеві " заброшки " то взагалі окремі витвори мистецтва , з каменю , звісно ж .
Місто більше запам'яталось вдень , а вночі відчулась його атмосфера .
Вогні , багато вогнів , лебеді чорні та білі на озерці , замок підсвічуваний білим кольором , раніше був червоний — змінили .
Також увечері менше людей , хоча й вдень не Київ ) .
Наступного дня ми зайшли всередину фортеці .
Чесно сказати , вся краса замку безкоштовна , краєвиди її різних частин можна побачити й зовні .
Всередину йти варто за підйомами по башнях , фото з совою , інсталяціями тюремних камер та булочкою з цукром ( вона того не коштує , з корицею в нас в столовці смачніше 😉 )
Але все ж нафотографувались , нагулялись , наговорились і роз'їхались )
У моєму випадку ще й автобус з речами в Вінниці чуть не загубила , але то вже мої штуки ( ніколи не запам'ятовую навіть кольору автобуса , в якому їхала — неуважна до деталей ?
Можливо )
Наше життя — не не те , що ми прожили , а те , що ми запам'ятали .
Колись я таке прочитала і то правда , в мене так і є .
Моє життя — це мішечок із камінням з кожного нового місця і подією , пов'язаною з ним , з людьми , мої емоції в певні моменти такі яскраві , позитивні і не дуже шматочки моєї пам'яті .
Ці три дні теж залишаться одним із шматочків пазлу мого життя .
Тому що було класно , було емоційно .
Якщо згадати мої 2 курси університету , то ці шматочки пазлу — це переїзд і перші дні гуртожитку , перший батл на танцях , перше свято з командою , містер фсп в клубі , Маші др - коли не було ключів , могилянський бал та міс факультету .
Ось , саме так я їх колись і згадуватиму .
Висновок — більше зважуватись на поїздки та інші " двіжухи " , адже ми не запам'ятовуємо сірі буденні речі , а отже , й за життя не матимемо що згадати .
