Старий сміявся , сяяв і , здається , із задоволенням слухав диякона , точно був радий , що в цьому світі й крім нього є ще грішні люди .
Диякон говорив чутливо , зі смутним серцем , і навіть сльози виступали в нього на очах .
О . Федорові стало шкода його .
— Винуватий ти , дияконе , винуватий , — сказав він , але вже не так жорстко й гаряче .
— Зумів народити , зумій і наставити .
Треба було ще в дитинстві його наставляти , а студента й годі виправляти !
Настала тиша .
Диякон сплеснув руками й сказав із зітханням :
— А мені ж за нього відповідати доведеться !
— Тож то воно і є !
Помовчавши трохи , благовісний і позіхнув , і зітхнув одночасно , і запитав :
— Хто « Діяння » читає ?[69 ]
— Євстрат .
Завжди Євстрат читає .
Диякон підвівся і , благально поглянувши на благовісного , запитав :
