У неділю на сейлі побачили з мамою дівчат ( явно молодших за мене ) , які продавали арти та значки з ЛГБТ - символікою .
Виглядали вони достатньо невпевнено , аби викликати у мене бажання їх підтримати .
Ми підійшли до них , і я попросила у мами готівку на значок .
У відповідь зустріла явно здивований погляд від продавчинь .
Це не вперше , коли люди дивуються , що мої батьки знають про мою бісексуальність .
І не вперше , коли подив викликає той факт , що їм із цим окей .
У мене не було великого камінгауту .
Не було сцени зі сльозами .
Не було історії про те , як вони мене обійняли і сказали , що « люблять мене будь-якою » .
Не тому , що це неправда , звісно , люблять .
Просто у моїй родині немає стигматизації сексуальності як такої .
Нас не вчили боятися своїх поглядів , не прищеплювали ідеї « нормальності » чи « традиції » .
Не казали слухати , що про тебе думають інші чи рівнятися на авторитети .
Натомість нас вчили не боятися робити вибір та говорити .
Тому навіть із такою складною для нашої країни темою , як права та статус ЛГБТ+ , проблем і не було .
І мені дуже хотілося б , аби так було в усіх родинах .
Аби ми не боялися говорити правду при рідних і так вчилися висловлюватися публічно .
Бо лише так можна побудувати громадянське демократичне суспільство .
