У пошуках екологічного методу поховання та зміни ставлення до нього
На сьогоднішній день традиційне поховання – це висока ціна , хімічна обробка тіла , труна та цвинтар .
Цей процес відбувається з десятками мільйонів людей щороку .
Проте все популярнішими стають альтернативи традиційному похованню .
Адже якщо продовжувати використовувати землю в такий спосіб , негативні екологічні результати не змусять себе чекати .
Що ж таки варто робити з тілом померлих , щоб запобігти жахливим наслідкам ?
І як навести людей на шлях екологічних поховань ?
Перш за все , земля , використана для збереження тіл , які не тільки довго розкладаються , але й отруюють ґрунтові води , — це обмежений ресурс .
Враховуючи те , що Земля перенаселена , і ситуація тільки погіршується , важливо раціонально підходити до питання померлих .
Сьогодні люди намагаються суттєво покращити традиційний спосіб поховання , відмовляючись від хімікатів та вибираючи труну , яка швидко розкладається .
Дехто пішов на крок далі .
Нью-Йоркська винахідниця [ 1] , наприклад , придумала екологічну труну , яка за допомогою грибкових спор утилізує рештки тіла протягом року .
В землі завдяки цьому не залишається токсинів , лише поживні речовини [ 2 ] .
Другим за популярністю способом піти з цього світу є кремація , проте її нелегко назвати екологічною .
Звісно , вона заощаджує землю і робить це доволі ефективно , адже урну родича можна поставити у себе вдома , або ж розвіяти порох у важливих для померлого місцях .
Крім цього , порох можна використати для безлічі способів .
Деякі з найпоширеніших — це вирощування дерева , створення вінілової пластинки , картини , діаманта або ж коралового рифу .
Проте , зважаючи на те , що під час кремації виділяються парникові гази , а також невелика кількість шкідливого меркурію [ 3] , з’явилась більш екологічна альтернатива .
Розчиняти тіло [ 1 ] за допомогою ресомації виходить — краще для довкілля , адже використовується менше ресурсів та виділяється менше газів .
Після процесу залишається лише наповнена поживними речовинами рідина , а також порошок , який можна використати так , як і залишки кремації .
Кожен із цих нетрадиційних способів передбачає психологічну готовність до такого закінчення життя , яка ще не присутня у всіх , особливо у релігійних спільнотах .
Одним із найважливіших кроків до екологічного поховання є вирішення питання цвинтарів або ж будь-яких місць , створених для померлих .
У багатьох країнах присутня культура збереження залишків померлих .
Людям необхідно , щоб залишалась можливість певного зв’язку з тими , хто їх покинув .
Могила може містити тіло , урну , а , можливо , і нічого , крім таблички , проте багато хто потребує цей символ людини , що покинула цей світ до того , як покинули його люди , які її люблять і шанують .
Окрім того , такі релігії , як християнство , закликають шанувати тіло , адже воно є невід’ємною частиною особистості , яка померла , і багато хто намагається уповільнити процес возз'єднання цього тіла з природою .
Хоча важко назвати спосіб , який поєднає екологічні переживання та психологічний спокій , я бачу декілька , які мають потенціал спробувати .
Поховання тіла натуральним шляхом у лісах , щоб воно стало поживою для дерев , звучить шанобливим до почуттів і водночас прекрасним поєднанням природи та людини .
Повністю забрати у людини можливість мати “ місце ” на Землі після смерті може служити певного роду шляхом до забуття предків , як згадував Тоні Саад [ 3 ] .
Варто залишати це відчуття присутності пам’яті про людину , адже є ризик того , що воно зникне , і живі будуть відчувати лише самотність , або ж забудуть про відповідальність перед цим світом та тими , хто по ньому ходив .
Люди приходять і відходять , тому при використанні натурального поховання так зване “ місце ” звільниться від тіла через пару років , а від значення для людей навколо тоді , коли спільнота буде готова відпустити цю людину навіки .
Проте варто натвердо позбутись негативних емоцій , пов’язаних із місцями померлих людей .
Такі емоції саме приносять цвинтарі , й уникнути їхнього впливу вийшло багатьом країнам , тому я вірю , що цей процес може розпочатись і у нас .
Смерть треба згадувати у розмовах як щось природне , а залишки мертвих повинні сприймати як частину природи , якою вони стають у відповідний момент .
Загалом , це усе має входити в світосприйняття людини ще у дитячому віці , проте для цього дорослі нашої країни повинні також це засвоїти .
Така делікатна тема , як прощання з померлими , надзвичайно важлива на шляху до збереження планети .
Вона також є важливою для збереження психологічного здоров’я людини , тому правильне рішення та правильні підходи до його втілення є критичними .
На щастя , у світі вже зробили багато кроків на шляху до успіху , і я вірю , що наша країна та особисто моя спільнота стануть частиною тих , хто покидає цей світ красиво , екологічно і залишає в пам’яті людей та Землі тільки найкращі спогади .
