— Гм ! — сказав він , начебто не усвідомлюючи .
— Вже один той факт , що ви почуваєте себе недобре , треба щоб ви звернулися не до аптеки , а до лікаря .
— Але я вже був у лікарів .
Не додзвонився .
- Гм ...
Ви нас , фармацевтів , не вважаєте за людей і турбуєте навіть о четвертій годині ночі , а кожна собака , кожна кішка має спокій ...
Ви нічого не бажаєте розуміти , і , по-вашому , ми не люди , і в нас нерви повинні бути , як мотузки .
Стрижин вислухав фармацевта , позіхнув і пішов додому .
" Отже , належить вмерти ! " — думав він .
А в роті у нього горіло і смерділо гасом , у шлунку різало , у вухах роздавалося : бум , бум , бум !
Кожної хвилини йому здавалося , що кінець його вже близько , що серце його вже не б'ється ...
Коли прийшов додому , він поспіхом написав : " Прошу у моїй смерті нікого не звинувачувати " , потім помолився до бога , ліг і вкрився з головою .
До ранку він не спав і чекав на смерть , і весь час йому ввижалося , як його могила вкривається молодою зеленню і як над нею цвірінькають пташки ...
