— Джоунзі , люба , — сказала Сью , нахилившись над нею , — пообіцяй мені , що ти закриєш очі і більше не дивитимешся з вікна , доки я не закінчу .
Мені треба віддати ці малюнки до завтра .
Мені потрібне світло , а то я перемалюю на малюнок тінь .
— Хіба ти не могла б малювати в іншій кімнаті ? — спитала Джоунзі з холодом у голосі .
— Я би краще була тут з тобою , — сказала Сью .
— Крім того , я не хочу , щоб ти постійно дивилася на ці дурацькі листки .
— Скажеш мені , як тільки закінчиш , — сказала Джоунзі , закривши свої очі і прилігши , біла і нерухома , як статуя , що впала , — бо я хочу побачити , як упаде останній .
Я втомилася чекати .
Я втомилася думати .
Я хочу відпустити все і полетіти вниз і вниз , так само як ті бідні , стомлені листки .
