Ця риса зовсім не означає прямолінійність .
Щирість — одна з важливих позитивних рис особистості , яка виявляється у чесності , правдивості , відсутності протиріч між реальними почуттями та намірами стосовно іншої людини ( або групи людей ) і тим , як ці почуття і наміри підносяться їй на словах .
Не знаю , чи я завжди можу бути щирою .
Навіть із собою .
Але я хочу розвивати її .
Мені важко бути щирою із декотрими людьми .
На загал , мені легко бути щирою із групами і світом у цілому .
Ще варто задуматися над тим , чи стримання своєї реакції у розмові є щирістю ?
Із справжніми друзями я не стримую своїх реакцій , я відведу друзів убік і похвалю або дам нав’язливу пораду .
Але чи зі знайомими потрібно це робити ?
Є у мене знайомі , яких я вважаю повними мудаками , але якось мені не хочеться цього їм казати .
Ну мудак він , то й що , мені із ним просто працювати треба .
Але ж мені на нього і дивитися не хочеться .
Як мені в тому випадку працювати із людиною ?
Якщо я притаю своє почуття до неї , вона у моїй невербальній поведінці побачить відразу і не розумітиме її причини .
Якщо я скажу , чуваче , ти — хороший спеціаліст і добра людина , але більшість твоїх поглядів старі , як дідова грушка , і я не можу погодитися із ними .
Я навіть переповідаю твоє висловлювання друзям , за яких переживаю , аби вони не стали такими , як ти .
То він хоч зрозуміє , у чім річ .
Ми зможемо працювати разом на високих тонах .
Так , він зовсім не подякує мені за мою щирість і не подумає божечку , яка щира людина мені трапилася на шляху " .
Ні , але все стане ясно .
Врешті - решт , я ніяк його не осуджую , ми просто із різних оточень і в нас різні погляди на життя , різні цінності .
Різні бажання .
Тож розвиватиму я щирість і вміння слухати , мій Луцілію .
Саме тому найрозумнішою думкою для молодої людини , яка шукає себе , яка намагається знайти джерела для зміцнення характеру , є звернення до науки та історії , а не до обрядів і віри .
Пожива для серця , піднесена йому розумом , краще приймається .
І менше шансів , що вона виявиться отруйною .
Так просто працює наше тіло !
Спочатку ми нюхаємо їжу , тоді пробуємо на смак язиком , а тоді наважуємося ковтати , аби поживу міг обробити шлунок .
Чому ж із духовною поживою не так ?
Чому ми пускаємо у серце ідеї , вірування , принципи не оброблені розумом ?
У релігії дуже багато відповідей .
Релігія просвердлює нам дірочку прямісінько у травну систему і не дозволяє нюхати те , чим ми харчуємося .
Є грубезні книги із дрібкою змісту , а є навпаки .
Твори Еріка Емануеля Шмідта — це якраз навпаки .
У нього кілька проблем об’єднані в одну розповідь .
Він не подає розв’язку проблем , він лише декларує їх , показує старі поняття у новому світлі , під іншим кутом .
У Еріка Шмідта немає негативних чи позитивних персонажів .
Він не осуджує .
Його персонажі , бувало , осуджують ту чи іншу ідею , і вони , зрештою , мають на це право .
Щось схоже можна зустріти у фільмах Хаяо Міядзакі .
Хто чинить неправильно ?
У кожного свій мотив .
Читво напружене і цікаве .
Розчулює і заставляє мислити .
Після нього з’являться нові ідеї .
Написане легко .
Є елемент надзвичайного і низка буденного .
Цей баланс є дуууже важливим , і я боюся , що у мене він є порушеним також .
Інколи із колегами по роботі справді бракує сміливості їх послати , але це потрібно робити через емпатію .
— Мамо , давай зайдемо у Макдональдс , я хочу бургер !
— Тобі дуже подобаються їхні бургери , правда ж ?
— Таак !
— Але ж сніданок був ситним і смачним , і час обіду ще не настав .
— Ми не підемо у Макдональдс , ми щойно поснідали і не голодні , ми поспішаємо і навіть якщо б ми були голодні , ми б пішли на корисні бургери із нутовою котлетою , а не телячою .
Я теж скучила за бургерами , цього тижня ми всі разом підемо на смачні вегетеріанські бургери !
Якась я не емпатична )
Я тримаюся за своїх старих друзів завдяки своїй сміливості .
В більшості випадків я та перша людина , яка дзвонить і кличе на зустріч .
Але нових друзів мені знайти нелегко !
Коли я обираю людину , із якою мені б хотілося познайомитися ближче , я відчуваю брак уважності .
У мене вдосталь сміливості , аби розпитати їх про життя , але я питаю щось дурне і не в самісіньке серце .
Та й людина думає , що вона на інтерв'ю якомусь .
Отож потрібно відновити стару звичку заводити досьє на людей .
Це мені дуже допомагало в юності і зараз допоможе .
А ще потрібно розвивати емоційний інтелект .
​
Хто я ? Нігіліст ? Багато християн звинуватили мене б у марновірстві , хоча вони самі в омані , адже релігія — ніщо інше , як публічне марновірство .
Релігія — це торгівля вічним життям .
Вічне життя — ефемерна мрія людини ще із того моменту , коли вона вперше усвідомила смерть як щось об’єктивне , щось , що стосується її самої .
Можна з певністю сказати , що як тільки людська істота усвідомила , що її життя обмежене у часі , вона відмовилася прийняти цей факт , натомість почала вірити у життя після смерті .
Усі життєві цілі людини є досяжними , крім однієї — повний контроль над смертю .
Як би там не було — сьогодні наших знань недостатньо , аби навіть уявити , у якій формі ми контролюватимемо смерть свого тіла .
Хоча на даний момент відомо багато можливих варіантів продовження життя .
Я не враховую цього факту , адже якщо ми житимемо по кілька сотень років , одного дня і цього стане не достатньо .
Страшною є сама мить смерті і її безповоротність !
Саме тому ми ніколи не змиримося із кончиною , хіба навіть житимемо тисячоліттями .
Я живу тисячоліття .
Але одного дня я зникну .
Моя свідомість зникне .
Я не зможу більше себе усвідомити .
Я не згадаю цієї миті .
Я не відчую нічого .
Оця наша мрія і збурює уяву .
Причина виникнення релігії криється у потужності нашого мозку , який дозволяє продумати складну схему із безліччю умов , яка веде до вічного життя .
Адже всі живі істоти помирають і усі вони всіляко намагаються уникнути смерті .
Людина намагається уникнути її не лише фізично , але й ілюзорно , будуючи в голові ілюзію безсмертя .
Те , що людська істота є найбільш розвинута поряд із іншими істотами , впливає і на той факт , що вона готова добровільно прийняти смерть .
Причому навіть тоді , коли вона не вірить у вічне життя .
Однією із природних причин добровільної смерті є прийняття її для збереження життя своїх нащадків .
Це явище спостерігають також і в тварин !
Ось чому я вважаю його природним .
Згадала я про це ось чому — у разі існування вічного життя не було б потреби у розмноженні .
Наші тіла неможливо уявити без репродуктивних властивостей .
Саме поняття живого передбачає розмноження .
Решту речовин , які не вважаються живими , саме їх і можна назвати вічними , це тіла , які створилися одного разу ( або існували завжди ) , які в тій чи іншій формі існуватимуть вічно .
Ми , дозволю нагадати , також складаємося із таких тіл . Наші тіла в тій чи іншій формі існуватимуть вічно .
Але , власне , не житимуть .
" Ми " — це означення нашої свідомості , що викликана наявністю і будовою мозку .
Зміна фізичної форми мозку призведе до повної зміни свідомості , на щастя , наші знання у цій галузі дозволяють нам сказати про це впевнено .
Проте , на відміну від каміння , набутки живих зберігаються у їхніх тілах та у генетичних кодах нащадків , живе може еволюціонувати .
Отож у кожного виду живої істоти деталь вічності та безсмертя .
Проте безсмертя живої істоти включає розвиток , так як безсмертя неживих тіл може передбачати тільки зміну форми .
А люди ще більше відрізняються .
У нас безсмертя має додаткову деталь .
Люди мають історію .
Вони можуть розвиватися не лише генетично , але й духовно .
Отож тут уже можна ввести поняття безсмертя духу .
Ти — суб’єкт , живе тіло , твоє " я " обмежене тривалістю життя твого тіла .
Але ти — людина і твоє " я " може продукувати .
Продукт твого " я " можна передати нащадкам безпосередньо .
Вони , в свою чергу , можуть передати це своїм нащадкам .
Людський рід може крок за кроком удосконалити себе .
Наприклад , увіковічнити свою свідомість .
Хоча момент смерті і потенційна втрата свідомості і далі тяжіє над тобою .
У цей момент отримує беззаперечний сенс поняття реінкарнації та існування душі , але я повинна глибше ознайомитися із цими поняттями та осмислити їх .
Чи не в індивідуалізмі криється цей вічний жах ?
Якщо сприймати себе як деталь одного цілого , а не як об’єкт , смерть зникає .
Але власне релігія пропонує рішення для індивіда .
Ти можеш отримати вічне життя , твоє тіло помре , а свідомість житиме далі .
Ні .
Тут далі криється загадка .
Ми — це конкретно злиття свідомості та тіла .
Що ми без тіла ?
Чи можемо ми зараз усвідомлювати себе без тіла ?
Сон — щось схоже .
Але наскільки дозволяють нам зробити висновок наші знання , ота вся свідомість просто у нашому мозку й обмежена його формою .
Якщо є вічне життя для нашої свідомості , для чого нам продукувати земних нащадків ?
Чи не про це говорив Петро ?
Що навіть не варто тратити на це час , краще зосередитися на вдосконаленні своєї свідомості , душі , аби перейти в інший стан із максимально “ чистою ” душею та увійти у край вічної любові .
Можливо , розв’язок рівняння — абсолютна відмова від репродукції , припинення еволюції .
Ото і є кінець — остання людина .
Чи це мав на увазі Петро ?
Якщо він це мав на увазі , то це все дуже смішно .
Ото як виходить — християнська мораль полягає у суїциді людського роду .
НАВІЩО ?
Чорт забирай , для мене так важливо диференціювати себе як засіб для певної мети , що я не можу осмислити все у ключі , що я є і мета , і центр , як людська істота .
Саме це усвідомлення моєї майбутньої кончини і заставляє мене шукати , не знаючи спокою .
Якщо я б була квітучим кущем , я б не задумувалася на цим питанням .
Але у людей великий мозок , саме тому ми зрозуміли більшість умов життя .
І як тільки ми зрозуміли , ми вперто протиставляємо себе цьому , ми миттю відділяємо себе як засіб і ставимо в центр Бога як мету .
Але якщо ми ставимо себе назад у центр , усе втрачає сенс , для чого ???
Ми ридаємо у власній безпорадності .
Нам це рівняння не розв’язати .
Принаймні мені , мені не вистарчає навіть настільки великого мозку .
І , може , колись люди більшими зусиллями розв’яжуть .
Але до того часу я зникну .
А чи буду я радіти , що колись якісь люди знайдуть розгадку ?
Ні , бо ІНДИВІДУАЛІЗМ .
Тисячі питань .
" Я " ридає .
Прагматично сенсу не знайти , треба шукати ілюзорно , таки так .
Згинути у щирому захопленні миттю творення .
Сміятися у щасті , насолоджуватися екзистенцією , сама передумова якої — смерть .
Це велике вміння .
Ловитва невловимого птаха .
Треба навчитися .
Ти вмієш , а я ще буду вчитися .
Ага , а ще мій друг християнин відповів мені на питання : звідки ти знаєш , що є життя після смерті ? ”
“ Я не знаю , я вірю .
Ось у чому справа . ” .
Я би назвала це “ Два грама соми и прочь всякие спори ” .
А мені цікаво ось що — звідки у нас ця підсвідома потреба у самовідокремленні ?
Як може бути інакше ?
А може , життя — то лише та одна мить , коли ми відокремлені ?
