— Дашенько !
— А ?
Що ? — швидко заговорив жіночий голос .
— Це ви , Петре Петровичу ?
Вже повернулися ?
Ну , що ?
Як назвали дівчинку ?
Хто був кумою ?
— Кумою була Наталія Андріївна Великосвєтська , а кумом — Павло Іванович Бєссоніцин ...
Я ... я , Дашенько , здається , вмираю .
А новонароджену назвали Олімпіадою на честь їхньої благочинниці ...
Я ... я , Дашенько , випив гасу ...
— Ще чого !
Невже там подавали гас ?
— Зізнаюся , я хотів , не питаючи вас , горілки випити , і ... і бог покарав : з необережності я у пітьмі гасу випив ...
Що мені робити ?
Дашенька , почувши , що без її дозволу відкривали шафу , пожвавилась ...
Вона швидко запалила свічку , зістрибнула з ліжка та і в одній сорочці , веснянкувата , кістлява , у папільйотках , пошльопала босими ногами до шафи .
— Хто ж це вам дозволив ? — запитала воно суворо , оглядаючи наповнення шафи .
— Невже горілка для вас поставлена ?
— Я . .. я , Дашенько , пив не горілку , а гас ... — пробурмотів Стрижин , витираючи холодний піт .
