Я зійшов з пагорба у прохолоді дня .
Раптом із кедрової хащі я вийшов у мальовничу зелену долину , де невеликий потік впадав у річку Аламіто .
І тоді я здивувався , коли побачив щось , що я прийняв за дикого чоловіка , з неохайною бородою й обірваним волоссям , який переслідував гігантського метелика з блискучими крилами .
« Можливо , це божевільний , що втік » , — подумав я ; і думав , як його життя склалося таким чином .
А потім я зробив ще кілька кроків і побачив біля невеличкого струмка вкритий виноградом котедж .
І на маленькій трав’янистій галявині я побачив , як Мей Марта Мангум зривала польові квіти .
Вона випросталась і подивилася на мене .
Вперше , відколи я її знав , я побачив , як її обличчя — кольору білих клавіш нового піаніно — стало рожевим .
Я пройшов до неї без жодного слова .
Вона дозволила зібраним квітам повільно стікати з її руки на траву .
