— Браво !
Молодець .
— Дуже дякую .
Ви не забилися ?
— Ні .
Тримайте .
— Дякую .
Ця парасолька з готелю .
— Був радий допомогти .
— Тату , що дарма я так розкричалася ?
— Пусте .
Він теж зупинився в готелі .
Ти матимеш шанс йому подякувати .
Що з тобою ?
— Нічого .
Там юнак , що впіймав нашу парасолю .
— А . Схоже , він тут сам .
— Я , мабуть , піду .
— Не йдіть .
Я щойно стояла біля струмка
і подумала : загадаю бажання , щоб ви тут з'явилися .
Ви зовсім не змінилися відтоді , як ми бачилися .
Я пам'ятаю вас таким самим .
Ми були такі вдячні вам після землетрусу .
Я все хотіла знайти вас і подякувати .
— Що ?
То були ви ?
— Мене звати Наомі Сатомі .
— Джіро Хорікоші .
— Усе гаразд ?
— Так .
— Знаєш , Кіну знайшла твій дім за два дні до свого весілля .
Вона навіть заплакала з радощів .
Для неї ти був справжнім принцом .
— Принцом ?
— Так .
Казковим принцом на білому коні .
— Парасоля протікає .
— Ну і нехай .
Треба розповісти Кіну .
Уявляєш , у неї нещодавно народилися двійнята .
Такі чудові малюки .
— Твоя картина промокла .
— Справді ?
Нехай такою і лишається .
На пам'ять .
— Дивись , дощ майже перестав .
— Так .
— Це ж треба .
А тут сухо .
— Дивися .
Ти бачиш ?
— Я вже й забув , що буває веселка .
Як все ж таки добре жити ?
— Ходімо .
Тато , мабуть , хвилюється .
А от і він .
Татусю !
Ходімо , Джіро .
Я вас познайомлю .
— Доню , ти ж уся промокла .
— Пусте .
Тату , цей юнак мене врятував .
Це пан Хорікоші .
— Хорікоші .
— Сатомі .
Знову вам моя дочка завдала клопоту ?
— Тут не зайнято ?
— Та ні .
— Німецькі сигарети .
Це остання .
Дуже шкода .
— Розумію .
У мене був схожий випадок із сигаретами .
— Ви бували в Німеччині ?
У Дессау , так ?
— Ви , мабуть Шерлок Холмс , так ?
— А ви — інженер ?
І ви весь час читаєте журнали .
Про німецькі літаки .
Всі японські інженери їздять в Дессау .
— Ваша правда .
— У професора Юнкерса неприємності .
— Які саме ?
— Свариться з урядом .
Довго не протягне .
— З яким урядом ?
Гітлера ?
— Всі нацисти бездушні тварини .
А тут просто пречудово .
Комарів немає .
Спеки немає .
Зелень смачна .
Чудове місце , щоб забути про неприємності .
Пригощайтеся .
Щоправда , це японські .
— Дякую .
— Чудова ніч .
— Томас Манн , " Зачарована гора " ?
Прекрасне місце , щоб забувати .
Напали на Китай і забули .
Насаджали маньчжурських маріонеток і забули .
Вийшли з Ліги Націй і забули .
Весь світ зробити своїм ворогом і забули .
Японія злетить у повітря .
До речі , як і Німеччина .
— Німеччина знову розв'яже війну ?
— Так .
Якщо її не зупинити .
— Перепрошую , що примусив чекати .
Річ у тім , що Наоко захворіла .
Її лихоманить .
Боюся , вечерю доведеться скасувати .
— Звісно .
Я розумію .
Перекажіть їй , щоб одужувала .
— Скоро приїде лікар .
Я мушу йти .
" Хто бачив коли - небудь вітер ? "
" Ні я не бачив , ні ти . "
" Та коли це листя тріпоче , він пролітає крізь " .
Нехай же вітер розпростає ці крила …
і принесе їх тобі .
— Це ти , Джіро ?
— Наоко !
— Тримайся !
— Чудово , впіймав .
— Браво !
— Як ваша дочка , одужує ?
— Дякую .
Їй значно краще .
— Вітаю .
— Це чарівна гора .
Тут всі одужують .
— Може , й так .
— Коли цей юнак приїхав , він був дуже похмурий .
— А тепер — радісний .
— Закоханий .
— Так .
— Літня закоханість швидко минає .
Зійдеш з гори й забудеш про гору .
— Тільки не я .
— Кого ти маєш на увазі ?
Часом не мою дочку ?
— Так , це Наоко .
І ми просимо вашого благословення .
— Але …
Як же це …
— Тату !
Я б хотіла долучитися до цієї розмови .
— Яка краса .
Та спершу дещо важливе .
Я хочу тебе попередити .
— Про що ?
— Два роки тому моя мама померла від туберкульозу .
І у мене знайшли цю хворобу .
— Але я кохаю тебе з того дня , як ти врятувала мого капелюха .
— А я з того дня , як мені тебе приніс вітер .
— Ти станеш моєю дружиною ?
— Так .
І повір , я неодмінно вилікуюся .
Ти почекаєш до того часу ?
— Звісно .
Я готовий чекати на тебе сто років .
— Вітаю .
— Він — чудовий хлопець .
А ваша дочка просто красуня .
Це літо — хороше літо .
— Джіро , я тут !
— Хонджьо !
— Коли повернувся ?
— Позавчора .
А тут така спека !
Ну от , поглянь .
— Красень .
— Чудово .
Модель експериментальна .
Тож вигадую , що бажаю .
Звісно , доки не полетить , хвалити зарано .
— Ні , цей полетить .
Здійнявся вітер .
Хонджьо ти японський Ахілес .
Ти наздогнав та перегнав черепаху .
— Мої літаки — дитячі іграшки .
— Хочеш підкину ідею ?
Я у своєму проєкті впровадити ще не встиг .
Для фюзеляжів краще використовувати болти з пласкими голівками
Це знизить опір повітря .
Клапани для пального краще забезпечити кришками на петлях — це спростить обслуговування .
Можна обійтись навіть без гвинтів , пружини буде достатньо .
— Джіро , блискуча ідея .
І проста , як Колумбове яйце .
— Забирай .
— Дякую , але зараз не можу .
Але креслення візьму .
Коли ти реалізуєш це у своїх проєктах , тоді і я скористаюсь .
— Я тебе зрозумів .
— Тож не гай часу .
Я чекаю .
— Джіро !
Ти тут ?
— Це пан Курокава .
— Джіро ! — Я !
— За мною .
— Бувай .
Дякую .
Заходь у гості .
— Сідай за кермо .
— Тебе розшукує військова поліція .
— Хто ?
— Відділ боротьби з інакодумцями .
— Шукають мене ?
— Я сказав їм , що ти у відрядженні .
Вдають , що поїхали .
Нас не обдуриш .
Сьогодні залишаєшся тут .
Роботу тобі принесуть .
— Але за що ?
Навіщо я їм потрібен ?
— У мене вже кількох друзів туди забрали .
І жоден гадки не мав " за що " .
Заходьте .
Перепрошую .
Привіт .
Ось ваші речі .
Більше нічого не треба ?
— Ходіть та забирайтесь .
— Джіро , тобі посилка !
— Тестовий зразок фланця .
— Яка краса !
Нам би такий рік тому .
Що скажеш , Джіро ?
— Цього разу плашка вийде серйозніша .
Не якесь там каченя , а ціла качка .
— І вона нестиме золоті яйця ?
— Пане Курокава , що скажете ?
— Що тут скажеш ?
Легка зараза .
Дюралюміній — шикарний матеріал .
А тепер всі до роботи .
— Хвоста наче немає .
— Обійшлося .
— Джіро , тобі краще зникнути на кілька днів .
Потім я знайду спосіб тебе прикрити .
Сховайся у мене вдома .
— Я не проти та спершу маю заїхати додому .
Я чекаю листа .
Не можна , щоб його побачили .
— В жодному разі .
Поліція прочитає все твоє листування .
— Але це лист від моєї нареченої .
— Це варварство .
Таке не повинно відбуватися у сучасній країні .
То ти заручений ?
— Наш Джіро — теж людина .
— Мої вітання .
Думає , що Японія — сучасна країна !
— Нічого смішного .
— А нам і не смішно .
Поліція вже риється у твоєму домі .
Нехай читають твої любовні листи скільки завгодно .
У твоїх руках створення нового літака для нашої армії .
Не хвилюйся , компанія тебе захистить .
Доки ти будеш їй потрібен , звісно .
Тож працюй , не відволікайся .
— Я невимовно сумую за тобою .
Пан Касторп поїхав так раптово .
Чому вони його шукають ?
— Я молюся , щоб він спокійно повернувся на батьківщину .
— Пане Джіро , вас до телефону .
— Іду .
— Це тут .
— Дякую .
— Алло ?
— Джіро , це я .
Тобі надійшла телеграма .
— Що ?
— Консьєрж з твого будинку занепокоївся та приніс її мені .
Таке , надійшла два дні тому .
— Зачитай її , будь ласка .
— Можна ?
— Так .
— " Наоко … кровотеча в легенях …
Приїдь , як щойно зможеш .
Сатомі . "
Алло , ти слухаєш ?
— Так .
Дякую за дзвінок .
— Стривай !
Все гаразд ?
— Як найшвидше дістатися Токіо ?
— Дістатися Токіо ?
— Так .
— Мені треба туди якнайшвидше .
— Секунду .
Якщо опівдні сядете на автобус , устигнете на експрес о першій .
Я відішлю когось на станцію затримати автобус .
— Джія !
Це ти !
— Пробач , що так пізно .
— Заразишся .
— Ти така гарна .
— Я кохаю тебе .
— Джіро ?
Зайшов через сад ?
— Заходьте .
— Тату дивись , Джіро приїхав до мене .
— Але він має одразу ж повертатися .
— Наступного разу обіцяю зайти через парадний вхід .
— Але через сад веселіше .
— Добре , як скажеш .
Бережи себе , коханий .
— Ти теж .
— До побачення .
— Я проведу .
Останній потяг ?
То поквапся .
— Усе так серйозно ?
Як шкода , що я не можу бути поряд .
— Ти повинен працювати .
Це найкраще , що може зробити чоловік .
Іди .
Він поїхав .
Ти плачеш ?
— Тату , я хочу поїхати в санаторій , як мені радив лікар .
— Але як ти будеш сама в такому сумному місці ?
— Я хочу одужати .
Я хочу жити разом з Джіро .
— Гаразд .
Устиг і добре .
Рада директорів чекає на тебе .
Що скажеш ?
— Зроблю все , що зможу .
Далі клієнти : моряки з морфлоту .
Я докладу усіх зусиль .
— Ти їх навіть не слухав .
— Справді .
І від цієї ідеї довелося відмовитись .
— Допізна засиділися .
— Так , Джіро проводить семінар .
— Ми спробуємо впровадити новітні технічні розробки .
Погляньте .
— Висувне шасі !
Для швидкості у 270 вузлів без цього не обійтись .
— 270 вузлів ?
П'ятсот кілометрів на годину !
Але моряки забажали лише 220 .
Така швидкість застаріє вже завтра .
Навантаження 120 кілограмів на квадратний метр .
Щоб зменшити опір повітря треба впроваджувати новітні розробки з механізації крила .
Як передкрилки , так і розрізні закрилки .
— Так !
Чом би й ні ?
Коли починаємо ?
— Однак , машину це зробить важчою .
Без кулеметів було б іще прийнятно , а так …
Тому я й відклав ці ідеї до наступного проєкту .
— Прекрасно .
Просто блискуче .
— До чого він хилить ?
— Наші двигуни не справляються .
Отже , завдання : розробити легкий та міцний фюзеляж .
І прибрати з поверхні усе зайве , щоб зменшити опір повітря .
Це буде цілометалева конструкція без жодної дерев'яної деталі , що не має аналогів у світі .
— Можна спитати ?
— Пане Хірояма , прошу .
— Це інженер з відділу виробництва , пан Хірояма .
— Дуже приємно .
— Він розповість про нові закрилки для фюзеляжу .
— Я вважаю , що можливо збирати фюзеляжі потрібної міцності за допомогою металевих заклепок .
— Про що це він ?
— Про опір повітря .
Заклепки вже застосовують в усьому світі .
Збиратимемо фюзеляжі повністю на заклепках .
— Запитання !
— У мене теж є питання !
— Маю сказати , це дуже цікаво .
Так натхненно .
Пане Сатомі , вам лист .
— Так , дякую .
— Пане , дзвінок .
— Нехай передзвонять пізніше .
— Але це терміново .
— Алло ?
Вибач , що не дзвонив .
— Так .
Так .
— Джіро !
Милий !
— Слава Богу .
Тепер усе добре .
Що б я робив , якби не знайшов тебе ?
Як ти ?
Іти можеш ?
— Ходімо .
Я хотіла лише побачити тебе і назад .
Не їдь .
Житимемо тут .
— Яка красуня .
— Мене звуть Наоко .
— То он ви яка , Наоко .
— Джіро , це ти ?
— У нас до вас велике прохання .
Любий , хіба ти не згоден ?
— Кімнат вистачить усім …
але щоб неодружений чоловік та жінка жили разом — такого я допустити не можу .
— Ми негайно одружимось .
— Пане Курокава , пані Курокава будьте нашими свідками .
— Просто зараз ?!
Вночі ?!
— Любий , але ж це так романтично .
— Наоко так хоробро втекла із санаторію .
— Тато вже благословив нас .
В санаторії я теж попередила .
Не відмовте .
Думай , любий .
А нам треба підготуватися .
— Наоко , ходімо .
— Не хвилюйся .
Він у мене все життя такий .
Якщо вона справді тобі дорога , ти маєш негайно повернути її в гори і бути поряд із нею .
— Але тоді доведеться відмовитися від літаків .
Я не зможу .
— Зараз у тобі говорить не кохання , а егоїзм .
— У нас із нею немає часу .
Ми прийняли рішення .
— Он воно як .
— Гаразд .
Все буде по-справжньому .
— Ідуть !
Ідуть !
Вони тут .
— Слухай !
Ця юна , прекрасна , діва покинула все і прийшла сюди з-за гір , щоб зустріти свого коханого .
— Чую тебе !
Цей чоловік не має нічого .
Та якщо він любий тобі …
Він … коротко кажучи — хай заходить .
— Нехай же наші закохані привітають одне одного .
— Ти така гарна .
— Пані Курокава , дякую .
Немає таких слів , щоб висловити всю вдячність за тепло , яке ви нам подарували .
Ми ніколи не забудемо вашої доброти .
— Дівчинко , ми щасливі , що ти зустріла такого чоловіка , як Джіро .
Ти згоден ?
— Так - так .
Здоров'я молодим .
Вітаю !
— Дуже втомилася ?
— Мені здається , що все це уві сні .
І кімната обертається .
— Не хвилюйся .
І спробуй заснути .
Іди до мене .
— Але ти …
— Іди .
— І що я бачу ?
Брат , як завжди , спізнюється !
— Зовсім забув , що ти маєш прийти .
— Зрадник .
— Вітаю тебе .
Ти стала лікарем .
— А я брата з одруженням .
Найщиріші вітання .
— Я приїхала подякувати сім'ї Курокава за все , що вони зробили для нас .
Ну і як вони ?
— Нарешті заснули .
— Ти бачила Наоко ?
— Так .
Брате , Наоко тепер зовсім сама .
Що ти збираєшся робити ?
Не кидай її !
її хвороба значно гірша , ніж ти сподіваєшся .
Хоч я й стажист , але навіть я це бачу .
Поглянь на її обличчя .
Чи ти не помічаєш як вона його фарбує перед зустріччю з тобою ?
— Я її так люблю .
Вона така хороша .
— Невже нічого не можна вдіяти ?
— Гадаєш , немає сенсу повертати її в санаторій ?
— Немає .
— Ми зараз живемо від секунди до секунди .
Кожна з яких безцінна .
— Добраніч .
Дякую , що приїхала .
— А от і я .
— З поверненням .
— Спи .
Навіщо ти встала ?
— Сьогодні приходила Кайо .
Ми одразу так подружилися .
Я впевнена , що в неї попереду прекрасне майбутнє .
Наступного разу вона пообіцяла прийти до мене вже як лікар .
А ще твоя мама зшила для мене сорочку та халат .
Поглянь .
Красиві й такі теплі .
Не надто яскраво ?
— Ні , добре .
Треба дещо обміркувати .
— Кісточку макрелі ?
— Запам'ятала .
Якщо постаратися , можна зробити ще легше .
— Присунься до мене ближче .
Дай руку .
Я дуже люблю дивитися на тебе , коли ти працюєш .
— Якби влаштували конкурс на володіння логарифмічною лінійкою однією рукою , я б переміг .
Виходить , що кожна кісточка майже на 20 грамів легша .
— Справді ?
Це ж чудово .
— На тридцятьох ми виграємо пів кіло .
— Прекрасно .
Пів кіло — це більше ніж порція на двох .
— Це ж кістки .
Було б м'ясо — з'їв би й кілограм .
Ось тобі .
А тепер засинай .
— Ти не підеш ?
— Ні , не піду .
Палити хочу .
Можна я вийду ?
— Ні .
Пали тут .
— Так не можна .
— Можна .
— Хонджьо , привіт !
— Я подивлюся ?
— Звісно .
Як твій бомбардувальник ?
— Здаю .
— Та це ж авангард якийсь .
Ну ти даєш .
Це твої славнозвісні заклепки ?
Доволі шершаво .
— Я ще не закінчив конструкцію .
— Так , ти молодець .
Відключився від німців , а я все ще з ними воюю .
І все це кісточки макрелі ?
Оце так .
Джіро , дозволь я теж впроваджу заклепки і кришки для паливних баків ?
— Звісно .
Переробити ?
— Так , мені веліли переробити лише фюзеляж .
А крила лишити , як є .
— Але ж там паливні баки ?
Так , кілька пострілів і літак вибухає .
І я поки що не розумію , як його можна захистити від цього .
Японці раніше навіть не намагалися створити нормальний бомбардувальник .
Зараз треба зробити так , щоб з усіма кулеметами він скидав бомби й пролітав три тисячі кілометрів .
— І з ким же ми будемо воювати ?
З Китаєм , СРСР , Англією , Голландією , Америкою .
— Тоді нам кінець .
— Ми не зброярі .
Ми просто хочемо робити гарні літаки .
— Так .
— Бувай .
Відіспися нарешті .
— Так .
І ти теж .
— Я додому .
— На все добре .
— Так .
— Ти вже прийшов .
— Я все зробив .
Подивимося , як він літає .
— Ти молодець .
Вітаю тебе .
— Бики потягли його на аеродром .
Я , мабуть , застрягну там на кілька днів .
— Ти так втомився .
— Є трохи .
— Він неодмінно полетить .
— Так , звісно .
— Без тебе я б нічого не зміг .
— Я кохаю тебе , Джіро .
— Наоко …
Скоро повернуся .
— Щасти тобі .
— Ти щось хотіла ?
— Пані Курокаво , сьогодні мені значно краще .
Я хочу трохи прогулятися .
— Іди .
Але ненадовго .
— Дякую .
Вибачте , у нас в кімнаті такий безлад .
Я повернуся — приберу .
— Гаразд .
Іди погуляй .
До речі , сьогодні прийде Кайо .
Ти рада ?
— Дуже .
Ну , я піду .
— Заходьте , прошу вас .
— Що це ?
— Пані Курокава , вона залишила листи !
Цей мені .
Вона поїхала назад у гори .
Я повинна її повернути .
— Ні !
Стій , не треба !
Нам не можна втручатися .
Нехай вона сяде у свій поїзд .
Вона знає , що робить .
Щоб Джіро запам'ятав її такою .
— Чудово !
Я ніби знову за кордоном .
— Швидкість ?
Кажіть скільки !
— Вибачте , ми перераховуємо !
— Скільки , кажіть !
— 240 вузлів .
— Двісті сорок !
— Неймовірно !
— Оце літак .
— Гей , Джіро .
Джіро !
— Прекрасна машина .
Дякую .
А , прийшов хлопчику з Японії .
Сеньйоре Капроні …
— Це поле , де ми вперше зустрілися , так ?
— Так , поле наших мрій .
— Схоже на пекло .
— Трохи є , але не зовсім .
— І що ж ти зробив за ці десять років ?
Ти прожив їх із користю ?
— Я старався як міг .
— І тому випустив свою країну з рук ?
— Дивися .
Ось він — твій Зеро .
Яка краса !
Ти добре попрацював .
Але жоден не повернувся .
— Коли є куди летіти , не треба повертатися .
Літак — це прекрасна мрія , що чекає , коли її проковтне небо …
І тут на тебе дехто чекав .
— Наока …
— Так , вона чекала на тебе весь цей час .
— Коханий , живи .
Живи …
— От і заспокоїлась .
Неначе прекрасний вітер .
— Дякую .
— Та годі , годі .
Тобі час іти .
Та час від часу заходь у гості , у мене є хороше вино .
Присвячується : Джіро Хорікоші та Тацуо Хорі
Ролі озвучували : Хідеакі Анно та Міорі Такімото
Музика до заголовної теми : Юмі Арай та Джьо Хісайші
Субтитри набрано з озвучки , яка була в кінотеатрах у 2013 році .
Виконавчий продюсер : Коджі Хошіно
Продюсер : Тошіо Судзукі
Автор сценарію та режисер : Міядзакі Хаяо
Кінець
