Маргарита торсонула штору в бік і сіла боком на підвіконня , огорнувши коліно руками .
Місячне світло лизнуло її з правого боку .
Маргарита підняла голову до місяця і зобразила вдумливе та поетичне обличчя .
Кроки пролунали ще зо два рази , а тоді неочікувано затихли .
Ще трошки помилувавшись місяцем , зітхнувши для пристойності , Маргарита повернула голову до саду і дійсно побачила Миколу Івановича , який мешкав на нижньому поверсі цієї самої садиби .
Місяць яскраво обливав Миколу Івановича .
Він сидів на лавочці , і з усього було видно , що він опустився на неї раптово .
Пенсне на його обличчі якось перекосилось , а свій портфель він стискав у руках .
— А , здрастуйте , Миколо Івановичу ! — сумним голосом сказала Маргарита , — добрий вечір !
Ви з засідання ?
Микола Іванович нічого на це не відповів .
— А я , — продовжувала Маргарита , все більше вилазячи в сад , — сиджу сама , як бачите , сумую , дивлюсь на місяць і слухаю вальс .
